8 квіт. 2026 р.Історія про те, як красти...
Я Шандар Дмитро Ігорович (Dima Shandar), у 1988 році мешкав за адресою м. Київ, вул. Вербицького, 19, кв. 110. Орієнтовно на прикінці літа 1988 року ми прогулювалися вздовж нашого будинку по вулиці Вербицького - Я, мама Оля (Шандар Ольга Миколаївна) і баба Надя (Шандар Надія Андріївна 1935 р.н.). Мама Оля захотіла купити нам смаколиків і попросила бабу пригледіти за мною (мені тоді було 5 років), та пішла в бік магазину. Ми лишилися чекати на неї біля будинку. Через деякий час я побачив, як у двір заїхала бежева Волга (ГАЗ 24). Волга зупинилася біля нас і з задньої двері вийшов мій дід Віталій (Івков Віталій Степанович 29.01.1941 р.н.). Я дуже зрадів, коли його побачив. Дід запитав про мого батька Шандар Ігоря Леонідовича - баба відповіла, що він на "вахті" на ЧАЕС. Тоді дід запитав про мою маму Олю, баба відповіла, що не знає де вона. Тоді дід поставив одну ногу на заднє сидіння Волги, посадив мене на коліно, дістав з кишені якийсь документ і на криші автомобіля щось написав і запитав мене: Діма, що я написав?". Я відповів, що ще не вмію читати. Тоді він сказав: Запам'ятай, я написав слово "Оля"... Хто така Оля? запитав він мене, я відповів - моя мама. Дід віддав той документ бабі наді разом із ручкою та сказав - нехай Оля підпише і надішле на адресу, що у документі і чекає на дзвінок, за 2 тижні їй подзвонять. Баба заперечила - "Має бути чоловік, а не жінка". На що дід відповів, що у цьому документі може бути і жінка. Сів у авто та поїхав. Одразу до нас підійшла Шандар Лариса Олександрівна (дружина мого дядька Шандар Олега Леонідовича). Баба показала Ларисі той документ, вони почали сперечатися про те, що має бути чоловік, а не жінка (жодна з них на той час навіть англійських літер не розуміли). Ми почали рухатися у глиб двору. Дійшовши дитячого майданчика, ми зупинилися і пролунав наступний діалог баби з тіткою:
- Лариса: треба якось виправити, ходімо купляти ручки, аби підібрати колір пасти;
- баба: не треба, ось ця ручка:
- Лариса: як виправити? давай спробуємо трохи затерти літеру "я" та дописати;
- баба: ти що, зовсім?.. Це ж банк, вони точно помітять, дай сюди.
бере документ і дописує літеру "г" після слові "Оля". Лариса в цей час підсідає до мене і каже: дивись Діма, як легко тьотя перетворюється на дядю.
- баба: потрібен Олег (Шандар Олег Леонідович 01.12.1961 р.н.), аби підписати;
- Лариса: Я вмію за нього підписувати.
забирає документ та ручку і зникає. Ввечері мама мене запитала про те що там було, на що я відповів що тьотя перетворилася на дядю та літера "г".
Пізніше я пам'ятаю, як дід Віталій довгий час перебував у лікарні після того, як його побили та потім він дуже сильно собі докоряв, що не написав "Ольга".
За 2 тижні задзвонив телефон, баба швидко підняла слухавку і пам'ятаю, як вона "кричала" - не Оляг, а Олег, то у діда такий почерк.
Після цих подій у 1991 році ми переїхали на нове місце проживання за адресою м. Київ, вул. Привокзальна, 10/1, кв. 65. А баба Надя у сусідній дім за адресою м. Київ, вул. Привокзальна, 12/1, кв. 10. Проте Олег з погрозами не пустив нас з мамою Олею до нашої оселі і ми довгий час жили у квартирі баби Наді, а баба жила у нашій з мамою та сестрою квартирі по вул. Привокзальна, 10/1, кв. 65, крала всі наші листи разом із листоношою Тоня з поштового відділення Укрпошта 02096. Вже у 15 років я переїхав у свою квартиру, де тоді мешкала одна баба. Дуже часто я помічав, як до нас приходила листоноша Тоня, вони з бабою зачинялися у її кімнаті і до години щось там вирішували. Діда Віталія дуже швидко вигнав Олег. Після чого я його бачив ще три рази до його смерті і кожного разу, коли він з'являвся на порозі, він жодного разу не заходив до помешкання. Обнімав мене і казав, аби я навіть не думав змінювати адреси.
У 1998 році я змінив школу - перевівся із школи № 105 до гімназії № 109. Там мені видали учнівський квиток, де по батькові мене вписали як Олегович. Я запитав у нашої старости Олени Кузьміч - чому Олегович? на що вона відповіла, що взяла дані для учнівського квитка у журналі. Коли баба п'яна приходила з церкви, то казала, що Олегу треба, аби я підписав йому якісь документи, на що я відповідав - нічого йому не підписуватиму, нехай сам вирішує свої проблеми. На що баба відповідала - тоді все дістанеться твоїм дітям.
У 2004 році у мене вкрали сумочку з документами (паспорт, водійське посвідчення) із кабінету на першому поверсі супермаркету "Нова Лінія" в м. Київ, Харківське шосе, 168, я тоді там працював - допомагав батьку. Якось після крадіжки ввечері мені дзвонить тато Ігор і каже, що я маю бути з ранку на роботі (на Новій Лінії). На що я відповів - не можу, бо в мене навчання. Тато зауважив - це набагато важливіше твого навчання! Коли я прийшов до офісу Нової лінії з ранку наступного дня, то дізнався про те, що у нас важливі гості - банк з Англії (так мені пояснив Кісель Костянтин Геннадійович). Я намагався знайти тата Ігоря, мені повідомили, що його сьогодні не буде, я довгий час йому не мфг додзвонитися, та коли з п'ятої спроби він підняв слухавку, то заспокоїв мене, сказав що зайнятий якоюсь іншою справою. Трохи з годом я почув прохання Олега Леонідовича Шандара до когось із колег поїхати забрати та привезти до нас нотаріуса. Через деякий час Кісель К.Г. підійшов до мене, дав мені файл з документами та сказав наступне: Олег з нотаріусом у моєму кабінеті, занеси це та віддай нотаріусу. Я взяв файл з пакетом документів, зайшов до кабінету - там дійсно були нотаріус та Олегавно, поклав документ на стіл, за яким сиділа нотаріус (Тетяна Борисівна Мельниченко) зі словами: "це ваше". На що нотаріус заперечила - ні, це ваше. Я почав сперечатися і казати що це таки ваше. Олег вскочив у розмову і сказав "Діма, не ваше, а вам". Я погодився і залишив кабінет та пішов до торгового залу. Згодом, мені подзвонила секретар і попросила мене підійти до офіса. Я піднявся у офіс Нової Лінії, де мене зустрів Кисель К.Г. і сказав - зайди до Олега в кабінет та поклич тата. Я зрадів, зайшов до кабінету Олега - тата там не було, а було, приблизна 6 осіб разом з Олегом. Олег одразу заговорив до мене - "О, Дімка, іди до нас". Я підійшов до них - на столі лежав пакет документів, складений в один лист А4. Олег сказав наступне: "Ми все зробили, лишилося тільки твоя участь. Ти ж з нами?" Я відповів що так. Олег продовжив - "тоді підпиши документ". Я подивився на назву документу, у шапці було написано "Договір поруки". Я почав читати цей договір і одразу помітив, що поручителем є Шандар Дмитро Олегович. Я зауважив, що я не Олегович, а Ігорович. На що Олег зауважив - "ти тату довіряєш?" Я відповів, що довіряю. Олег продовжив - "тоді підписуй". Я зрозумів, що моєму тату Ігорю могли погрожувати, не читаючи далі той договір, поставив свій підпис, та вийшов з кабінету. Наступного дня я був з ранку на Новій Лінії, коли зайшов до офісу, мене перестрів один з тих чоловіків, що були при підписанні мною договору поруки, він назвався представником банкц і сказав наступне - "Діма, тебе нічого не засмучує"? Я відповів що так, я не Олегович, я Ігорович. Ві завів мене до тата в кабінет, там нікого не було, попросив мене сісти за стіл та поклав на стіл 2 брендбуки і запита - "Ти знаєш що це?" Я відповів що знаю що це таке. Тоді той чоловік сказав мені - "Передивись і підпиши", та вийшов з кабінету. Я почав читати - то виявилися брендбук на ТМ "НОВА" та брендбук на ТМ "НОВА ЛІНІЯ". Я підписав їх. Коли повернувся банківський представник, я віддай йому підписані брендбуки. Він подивився і сказав - "Ти підписав обидва, ми думали віддати на підпис ТМ "НОВА ЛІНІЯ" Олегу, але ви ж сім'я, потім якось розберетеся"...
#Shandar #Nova #BlackRock #FBR #Novalinia
Попередня стаття
